Вшанування пам’яті Т.Шевченка на Тарасовій горі

   «Кожен японець прагне піднятися на Фудзіяму. Кожен мусульманин має відвідати Мекку. Кожен українець має хоч раз в житті побувати на могилі Шевченка в Каневі»(з програми заходу).

18 – 21 травня рух добровольців «Простір свободи» проводив акцію «Проща до Тараса», присвячену 150-літтю перепоховання Тараса Шевченка в Україні. У травні 1861-го року поета, як він і просив у своєму «Заповіті», поховано на високій горі під Каневом над Дніпром. Ця гора отримала назву Тарасової.

У рамках заходу 18 травня з Києва до Канева вирушила Дніпром козацька чайка «Спас». На ній повезли терновий вінок, котрий повторив шлях, яким рухались 1861 року з Петербурга, де помер поет, до Чернечої гори. Чайкою пливли, крім організаторів, також бажаючі дістатись таким чином до місця перепоховання Тараса Шевченка.

            Нам вдалось потрапити до Канева разом з організаторами акції більш звичним способом – автобусом. Спочатку всі учасники піднялись на гору, поклали квіти на могилу Т.Шевченка. Там же і відбувся перформенс «Живе слово» за участю організаторів – читання поезій Лесі Українки, Павла Тичини, Василя Стуса, Оксани Забужко, присвячених Шевченку, покладання на могилу вінка, сплетеного на акції дівчатами, читання Шевченкових поезій.

Після цього прослухали відкриту лекцію О.Забужко ««Мій Шевченко» – конспект книги, яка ніколи не буде написана». Відома письменниця, культуролог зупинилась найбільше на питанні ненаписаної досі «живої» біографії митця, що не дозволяє українцю сприймати і розуміти правильно, без ідеологічних нашарувань, постать Шевченка. Обіцяного організаторами гурту «Сад» біля Тарасової гори так і не було, натомість завершували день вшанування пам’яті поета виступи двох гуртів – «Телері» з Києва та «ДельТори» з Полтавщини.

Не знаю, наскільки потужною була реклама заходу, але бажаючих відвідати могилу поета налічувалось не більше сотні разом з усіма організаторами та місцевими жителями. Невже місце паломництва українців є настільки непопулярним? Чи постать Шевченка є такою мірою незначною для пересічного українця, що у вихідний день, у суботу,  не знайшлось часу і бажання приїхати і вшанувати пам’ять того, кому завдячуємо тим, що зараз ми живемо в країні, яка, пройшовши довгий шлях до своєї незалежності, таки її здобула і утвердила? Тим більше, що саме зараз нам, українцям, треба якось об’єднуватись, щоб рухатись далі в цій незалежності і щоб її не втратити, зважаючи на настрої і події в теперішній політиці.

Символічно, що 22 травня, саме в день перепоховання Шевченка, вшановувати поета приїде політична верхівка держави. Як назвала цей день на своїй лекції О.Забужко, – «панський день», а це означає для нас, що дороги до могили Шевченка перекриті для тих, хто бажає потрапити туди в неділю. 21-го ж був «людський» – день добровольців без партійної символіки, пафосу і спекулювання на імені генія.

            Як все виглядало наступного дня (22.05.2011р.), можна прочитати тут: arasu-zakonchilos-ganboy